Влади України вивчають сценарії проти Росії в Азовському морі, в тому числі силовий

2


















Заступник міністра про проблеми переселенців і ситуації в Азовському морі

— Вже зараз починають формувати проект бюджету на 2019 рік. Обсяги фінансування Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб у цьому році становлять 168 мільйонів гривень. Це в чотири рази перевищує минулорічну суму. Чи достатньо цих коштів? Скільки плануєте закласти в цьому році?

— Це крапля в морі. І серед тих 168 мільйонів, про які ви сказали, близько 96 мільйонів закладені на програму підтримки політичних в’язнів. А на вирішення житлових проблем переселенців – лише 34 мільйони. Це просто ніщо. Тому, звичайно, ми будемо пропонувати збільшення фінансування.

— На скільки?

— Я зараз не готовий про це сказати.

— Але ви вже над цим працюєте?

— Звичайно. Справа в тому, що з точки зору закону вимушених переселенців як юридичної категорії не існує. Цих людей не можна поставити на квартирний облік, тому що ми з вами живемо у Житловому кодексі Української Радянської Соціалістичної Республіки. В ті часи такої категорії людей не було, і ніхто навіть у страшному сні не міг уявити, що у нас буде така біда. Тому ми досить довго шукали, яким чином можна зробити хоч якісь кроки для того, щоб почати вирішувати цю проблему. Ми знайшли постанова Кабінету міністрів України 92 або 93 року, згідно з яким у кожному місті повинен бути створений комунальний фонд для тимчасового проживання. Головна мета – це житловий фонд, в якому повинні бути розміщені люди, які понесли певні втрати, наприклад, повені, пожежі. Звісно, за більш ніж 20 років весь цей житловий фонд був тихесенько розкрадений мерами і на сьогодні його не існує. Але законодавчий механізм є. Ми додали до цих категорій людей ще і вимушених переселенців, постанова Кабінету міністрів внесли зміни. І зараз почали впроваджувати разом з мерами міст і міськрадами пілотний проект у двох областях – Донецькій та Луганській.

Цей фонд створюється на засадах співфінансування: 50% з центрального бюджету, 50% з місцевого бюджету. І реалізація цього проекту пішла дуже вдало. У нас були певні сумніви, тому що спочатку так було прописано, що фінансування має здійснюватися для новобудов. Якщо взяти такі великі міста, як, наприклад, Маріуполь, Краматорськ, там новобудов – раз, два та й усе, а якщо взяти невеликі міста, ті ж Бахмут, Покровськ або міста на Луганщині, то там їх двадцять років ніхто не будував. Тому ми внесли зміни і дозволили купувати житло на вторинному ринку. І це дало великий поштовх, ми в Маріуполі вже видали 63 ордери на квартири. А зараз ми запропонували зміни до постанови, які передбачають поширення цього позитивного досвіду на територію всієї країни, тому що у мене вже чимало пропозицій від мерів різних міст не з Донецької та Луганської областей, що вони готові приєднатися до цієї ініціативи. Сподіваємося, що, незважаючи на заперечення Мінфіну, Кабінет міністрів погодиться на зміни цього порядку і все вийде.

— А чому Міністерство фінансів проти?

— Я, мабуть, єдиний серед працівників Кабінету міністрів, а можливо, і взагалі серед публічних осіб, хто вже більше року відверто критикує пана [Олександра] Данилюка за його політику на посаді міністра фінансів щодо тих проблем, якими я займаюся особисто. Я не можу сприймати дисбаланс виділення коштів, коли спочатку фінансують дороги, потім футбольні поля, а потім житло для переселенців. Я цього не сприймаю і не можу змиритися з таким. Відверто скажу, я був позитивно налаштований щодо звільнення цієї особи з посади міністра фінансів. Я очікую, що з призначенням нового міністра зміниться і політика міністерства в цілому. Тому що якщо буде просто заміна людини, я продовжуватиму наполягати на зміні політики центрального органу виконавчої влади, а не персоналії. Мене не цікавить, хто особисто буде очолювати міністерство.

І, на жаль, політика Міністерства фінансів неодноразово призводила до відвертих суперечностей під час засідання уряду. Я був єдиним, хто публічно виступав проти нього, а ось безпосередньо на робочому рівні далеко не я один був проти політики пана Данилюка щодо втручання у діяльність інших центральних органів виконавчої влади. Але я вдячний, що нам як уряду в цілому вдалося всі ці суперечки вирішити. Кабінет міністрів – це живий організм, і, звичайно, не може такого бути, щоб всі були задоволені. Але чи варто це виносити на суд громадськості? Я переконаний, що ні. Не в той час ми зараз живемо, щоб нашим громадянам демонструвати всі ті суперечки, які ведуться між керівниками установ. Тому ми з’ясовуємо стосунки до того, як включаються телевізійні камери.

— Кількість переселенців в Україні продовжує зростати?

— Був відплив приблизно, за різними оцінками, 200-300 тисяч переселенців повернулася назад.

— Це за який період?

— Приблизно за минулий рік. Потім начебто почалося знову збільшення. Але справа в іншому. Незважаючи на те, що я маю симпатію до Андрія Реве як до людини, але щодо того, яким чином реалізується облік внутрішньо переміщених осіб, я є критиком політики Міністерства соціальної політики. Я вважаю, що ми робимо абсолютно помилкові і неправильні дії, що призводить до неправдивості інформації щодо кількості переселенців. А ми цю інформацію надаємо нашим західним партнерам, хоча вони чудово знають, що ця інформація не відповідає дійсності. Відповідно, ми втрачаємо обличчя чесних партнерів.

— А чому так відбувається?

— Справа в тому, що на окупованих територіях проживає величезна кількість пенсіонерів. І держава в 2014 році, приймаючи певні рішення, надало єдину можливість цим людям для отримання пенсій – це зареєструватися в якості вимушено переміщеного особи. Підкреслюю: не переїхати, а зареєструватися як вимушений переселенець. І, звичайно, у мене язик не повернеться цих бідних людей похилого віку критикувати за те, що вони зробили такий вчинок, що вони зареєструвалися, як ніби вимушені переселенці, хоча насправді вони такими не є. Ми примусили їх до цього кроку, а потім почали їх ще і труїти за так званий «пенсійний туризм». Що ми маємо в результаті: за офіційними даними, на території Донецької області, яку контролює центральний уряд, зареєстровано десь близько 574 тисяч вимушених переселенців. Скажіть, будь ласка, хто-небудь бачив, щоб на території Донецької області з’явився новий Кривий Ріг або два Житомира? Я такого не бачив. І ніхто не бачив, тому що це не відповідає дійсності. Для прикладу, в Станиці Луганській зареєстровано близько 13,5 тисяч переселенців, а реально проживає близько 1300. Ось кого ми обманюємо і навіщо це робимо?

— Чи продовжують жителі Криму переїжджати на материкову частину України?

— Невеликими темпами, але збільшується кількість. До речі, є дуже суттєва відмінність між людьми, які переїжджають з Криму, і тими людьми, які переїжджають з окупованого Донбасу. Я зараз розповім деталі. Людина, яка переїжджає з Донецька чи з Стаханова, має можливість перевезти будь-яке своє майно: автомобіль, холодильник, меблі, що завгодно. Людина, яка переїжджає з Криму, навіть комп’ютер не може привезти. Так, згідно з існуючими нормами, жителі Криму не є резидентами України. До них таке формальне ставлення як до іноземців.

— Нормам України?

— Так. Мова йде, зокрема, про наскрізь корупційному законі про створення вільної економічної зони Криму, який було прийнято в 2014 році. До чого це призвело? Існує лише два підприємства на території Автономної Республіки Крим, які продовжують робити вигляд, що вони працюють у законодавчому полі України. Це «Кримський титан» і «Кримсода». Обидва належать кому? Панові [Дмитра] Фірташу. Обидва ці підприємства понад 90% своєї продукції поставляють на зовнішній ринок. Якщо б все було так, як воно виглядає ззовні, нібито «українські підприємства працюють, надають, ура!», росіяни їх закрили б протягом одного дня. Тому вони створили юридичні близнюки в юридичному полі російської окупаційної адміністрації. Ці близнюки сплачують в бюджет РФ усі податки. Якщо б на цьому зупинилися, то тоді ці підприємства підпадали б під санкції і не могли б поставляти свою продукцію на зовнішні ринки, але без цього вони помруть. І ці два підприємства, користуючись тим, що вони залишилися начебто українськими, мають можливість продавати свою продукцію назовні і не платять ні копійки податків, тому що є вільна економічна зона.

— Ви сказали, що різні права у тих, хто приїжджає з Криму і з Донбасу. Тобто потреби у громадян України, які переїжджають з Криму, набагато більше, адже вони приїжджають з порожніми руками?

— Як би це прикро не було, але так. Я дуже часто і багато спілкуюся з цими людьми, відверто скажу, не дай Бог комусь опинитися в такій ситуації, коли ти змушений кинути все і починати десь життя без нічого з родиною, з дітьми, з людьми похилого віку, без роботи, без заощаджень. Все це суцільний жах.

— Яка ваша точка зору щодо виборчого права переселенців?

— Ми розробили законопроект (№6240 «Про забезпечення доступу до виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян», — «Апостроф») майже два роки тому. У нас з допомогою Європейського Союзу при нашому міністерстві було створено п’ять робочих груп, до яких були залучені працівники нашого міністерства, працівники інших центральних органів виконавчої влади, у відповідності з напрямками, представники громадянського суспільства і навіть з нами співпрацювала Жанна Усенко-Чорна, Оля Айвазовська. Було дуже багато заперечень, тому що як тільки починаєш обговорювати це питання, відразу всі бояться, як би цих людей не використовували під час каруселей, фальсифікацій. Був розроблений механізм, мета якого – виключити такі фальсифікації. Після того, як ми почали працювати над цим законопроектом, ми дуже швидко зрозуміли: «Слухайте, а за кого голосують десятки тисяч, а можливо, і сотні тисяч дніпрян, львів’ян, житомирян, які живуть в Києві?» Вони теж ні за кого не голосують. Але вони працюють в Києві, платять податки, не маючи ніяких прав на формування київської влади. Тому ми поширили норми цього закону не тільки на переселенців, а взагалі на всіх, хто опинився в такій ситуації. Два роки цей законопроект лежить у Верховній Раді. Він ще навіть не пройшов перше читання в профільному комітеті. З моєї точки зору, це свідчить про відносно, в тому числі і Верховної Ради, до проблем власних громадян, на жаль.

— Можливо, їм просто не вигідно це.

— Звичайно. Все може бути, я неодноразово чув від представників правлячої коаліції така думка, мовляв: «Ну, ти ж розумієш, це не наш електорат». У мене відразу миттєво зустрічне питання: «Слухайте, а що ви для цих людей зробили, щоб вони були вашим електоратом? Ви їм надали житло? Немає. Ви їм надали пільгові кредити? Немає. Ви їм надали якусь підтримку? Немає. Ви їх позбавили права брати участь у голосуванні, в обранні влади і ще зараз пеняете, що вони не ваш електорат? Та побійтеся Бога в кінці кінців».

— Щодо кризи в Азовському морі. Чи можна вважати, що ми його вже втратили?

— Ситуація дуже складна, але я не можу сказати, що ми його втратили. Я не готовий оприлюднити певні сценарії, які ми зараз вивчаємо, в тому числі застосування сили щодо розблокування. Питання дуже складне. І я просто не хотів би зараз, не маючи певного рішення, розповідати про майбутні дії.

— Але хочеться розуміти, чи є ці важелі впливу? Адже, по-перше, Росія має право, відповідно до договору, затримувати ці судна для перевірки, наприклад, і відпускати. По-друге, у нас немає військової сили відповісти на це.

— Абсолютно погоджуюсь і з першим, і з другим, але є ще такий термін, як зловживання правом. Росія відверто зловживає своїм правом. До речі, це стосується і нашого внутрішнього законодавства, стосовно громадян. Наприклад, коли активісти починають ламати двері, заходячи десь кудись і розповідаючи: «А ми маємо право!», то це зловживання правом. Є певні сценарії, яким чином можна поліпшити ситуацію. Звичайно, не самостійно, а з допомогою наших союзників і партнерів. Такі можливості є.

— Чи багато у нас ще часу? Тому досить мляво реагує українська влада на те, що там відбувається.

— Я не бачу реального шляху, яким чином ми своїми силами можемо впоратися з цією ситуацією. Тому що чисто військового шляху я не бачу. Дипломатичний? Згідно з існуючими нормами, дійсно і українські, і російські силові структури мають право зупиняти та оглядати кораблі. Обмежень не існує. Мова йде не про порушення права, а про зловживання правом. Це абсолютно різні речі. Миттєвого рішення не існує, але треба в цьому напрямку працювати. І ми будемо працювати.

— А коли ви плануєте цю стратегію оприлюднити?

— Я думаю, що вона не буде оприлюднена до тієї пори, поки вона не буде реалізована.

— Це в цьому році?

— Не думаю. Це, я ж кажу, з допомогою наших міжнародних партнерів. Якщо вони погодяться на це. Це складне питання.

— Багато експертів висловлюють побоювання, що якщо росіянам вдасться їх сценарій в Азовському морі, є небезпека для Чорного моря.

— Абсолютно логічно.

— Тобто Україна сьогодні ризикує втратити два своїх моря?

— Так. Вибачте, у нас є ризик втратити державність, не просто контроль над двома або трьома портами. У нас є реальна загроза втратити державність, і в то ж не обов’язково військовим шляхом. Досить Рабиновичу і Мураеву, Бойко і решту цієї п’ятої колони провести більшість в парламент – і все, гаплик, України немає, а є «Малоросійська губернія».

— Якщо ця стратегія буде реалізована тільки в наступному році, не буде вже пізно?

— Той сценарій, про який я говорю, не передбачає застосування міжнародних юридичних нормативів, якихось акцій, це конкретні дії, я б сказав так, які не вимагають тривалого терміну. Підготовка, узгодження дій, переговори вимагають строку, а самі дії відбуваються дуже швидко. Я сподіваюся, що нам все вдасться, але тільки з часом. Якщо вдасться, то тоді ми побачимо.

— Підключені до розробки цього сценарію інші міністерства? Міністерство оборони?

— І Міністерство оборони, і МЗС.

Facenews

Оставить комментарий