Мойсей чи провідник у безодню: хто нас веде і куди ми йдемо?

2














Можете уявити себе у незнайомому місті на пожвавленому роздоріжжі, де немає жодного вказівного знака? Куди їхати, яку дорогу обрати – невідомо. Можна, звичайно, запитати, але як почне кожен тобі пояснювати на свій лад, то ще більше заплутає…

Ця уявна, сказати б, віртуальна ситуація вельми нагадує мені нинішнє становище в нашій Україні. Ми досі, здається, чітко не уявляємо, куди йдемо, яке суспільство і який економічний устрій будуємо. Чверть століття тому тодішній Прем’єр Леонід Кучма настійливо просив розтлумачити йому, що він має будувати. І, здається, від того часу державний курс і політика  не стали чіткішими. «Підсобили», звичайно, за останні три сусіди з півночі, добряче об’єднавши «хохлів» у несприйнятті вказівок «старшого брата» і бажанні будувати своє життя без його надокучливих настанов, але… Яка в нас держава? Демократична і правова чи якась інакша? Формально начебто і демократична, і правова, та от демократія ота якась хирлява, дистрофічна. А про правову захищеність рядового громадянина краще сором’язливо промовчати… Тоді, може, хоч економіка у нас ринкова, заснована на добросовісній конкуренції та соціально зорієнтована? Та біс її знає, тільки от живеться отому пересічному обивателеві все скрутніше й скрутніше. І скільки триватиме такий стан речей – сказати ніхто не може.

Вже декілька років, як відійшов за межу вічності мій дядько, якого я щиро поважав і до думки котрого завжди прислухався. У мене була для цього більш ніж вагома особиста причина: ще й досі нерідко згадую, як він, розітнувши кількома сильними гребками воду, підплив і підхопив мене, п’ятирічного хлопчиська, що вже з диким криком захлинався, не відчуваючи під ногами рятівного дна річки. Скромний сільський трудівник –  з тих, на кому споконвіку трималася наша земля, – він все життя працював з ранку до пізнього вечора, намагався допомогти всім і жив у злагоді з сумлінням. На схилі літ він втратив зір, і основним джерелом інформації для нього стало радіо і розповіді людей, які його оточували. В останні роки його життя ми з ним зустрічалися нечасто (моя вина) і завжди, коли розмова заходила про становище в країні, він, пригадую, скрушно хитав головою і сумно промовляв: «Не знаю, куди ми йдемо, до чого прийдемо, чим то все закінчиться…Все зруйнували, розікрали і кажуть, що будують державу…».

Я звик довіряти його судженням, оскільки не раз мав нагоду переконатися, наскільки мудрою людиною він був. І жодного разу за всі роки не почув від нього бодай слова неправди. Тоді… Що ж ми все-таки будуємо? Для кого? Хто «головний виконроб»? Куди йдемо? Хто нас веде? Мойсей чи провідник у безодню?

Ігор Дуда

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Загрузка...

Оставить комментарий